ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ В УКРАЇНІ 2010: вибори без переможця*

Kateryna Malyhina

Перший тур президентських виборів в Україні пройшов 17 січня 2010 без несподіванок: Юлія Тимошенко (25%) і Віктор Янукович (35,5%), як і очікувалося, стали лідерами перегонів і будуть боротися за крісло Президента у другому турі 7 лютого 2010. Незважаючи на 10% розрив між Тимошенко і Януковичем досить складно передбачити результат другого туру, який може виявитися повним несподіваних ходів з боку основних кандидатів.

«ТРЕТЯ СИЛА» ТА ЇЇ РОЛЬ

П’ять років після Помаранчевої революції помітні зміни у виборчій культурі українців: результати виборів сьогодні неможливо передбачити наперед, оскільки має місце вільна конкуренція між кандидатами. Всі міжнародні спостерігачі визнали перший тур президентських виборів як вільні і чесні. Незважаючи на високий рівень розчарування в українській політиці, явка виборців не опустилася нижче рівня виборів 2006 і 2007 років і склала 66,8%. Тим не менш, незмінною залишається одна риса сучасної політичної культури українців: вони голосують не стільки «за», скільки «проти» якогось кандидата. Так, якщо у 2004 році люди протестували проти Кучми та його політики, то сьогодні голосують або проти так званої «помаранчевої влади» в особі Тимошенко і Ющенка, або проти «кримінального» Януковича.

У першому турі президентських виборів, цей протест виразився ще й в тому, що кожен п’ятий виборець (5 млн.) віддав свій голос за так звану «третю силу» – за Сергія Тігіпко (13,1% голосів) і Арсенія Яценюка (7%). Отже, в Україні поступово виникає запит на нових лідерів нації, і це нове явище в українській політиці. Сьогодні від того, як проголосують прихильники цих кандидатів у другому турі, залежить значною мірою результат президентських виборів. Боротьба за їхній електорат вже почалася.

Вже на третій день після першого туру Тимошенко закликала Яценюка і Тігіпко підтримати її у другому турі виборів. За це вона обіцяла Тігіпко свій пост прем’єр-міністра. Тим не менш, обидва колишні кандидати воліють залишатися нейтральними. Це пов’язано з тим, що, з одного боку, у Яценюка і Тігіпко специфічний електорат, який побажав дистанціюватися і від Тимошенко, і від Януковича. Це т.з. «м’який», не сформованій ще остаточно електорат. Тому підтримка Яценюком або Тігіпко одного з лідерів перегонів може спричинити за собою втрату цього електорату і можливих політичних бонусів у майбутньому. З іншої сторони, Яценюк і Тігіпко розуміють, що майбутній Президент України не може гарантувати посаду прем’єр-міністра без сильної коаліції в парламенті. І навіть якщо у Верховній Раді вдасться створити ситуативну більшість для обрання нового прем’єр-міністра, останній без опори на особисту силу в парламенті приречений бути маріонеткою в руках нового президента. Тому для представників «третьої сили» найбільш вигідним зараз є проведення позачергових парламентських виборів. Адже тоді з’являється шанс провести свої політичні партії – «Фронт змін» Яценюка і «Сильна Україна» Тігіпко – до нового парламенту.

ВИБОРИ ПІСЛЯ ВИБОРІВ?

Саме з такою пропозицією Віктор Янукович звернувся до кандидатів, які не пройшли до другого туру, – у разі його перемоги на президентських виборах, розпустити Верховну Раду і оголосити дострокові парламентські вибори. Проте, такий крок Януковичу в якості нового президента скоріше невигідний. Адже остаточно програвши президентські вибори, Юлія Тимошенко буде, скоріше за все, домагатися реваншу за допомогою парламентських виборів. Крім того, очевидно, що Партія регіонів в новому парламенті навряд чи зможе набрати 175 голосів, які вони мають зараз, і владу доведеться ділити з партіями-новачками.

У будь-якому випадку, президент Янукович буде намагатися відправити у відставку уряд Тимошенко. З перерахованих вище причин йому це краще зробити не шляхом розпуску парламенту, а шляхом створення нової коаліції. Тому цілком достовірними здаються сьогодні чутки про проведення переговорів Партії регіонів з іншими фракціями. Зокрема про те, що зараз робляться спроби домовитися з фракцією «Наша Україна-Національна самооборона» (НУНС). Проте така коаліція в разі її створення навряд чи триватиме довго. Ще в грудні 2008 р. партія НУНС розкололася на два табори – “проющенківський” та “протимошенківський”. Більше того, 22 січня ідеологічний лідер НУНС Віктор Ющенко заявив про створення нового політичного проекту і висловив надію на якнайшвидший розпуск парламенту.

«ДВА УКРАЇНЦІ – ТРИ ГЕТЬМАНА»

Тим не менш, ймовірність проведення дострокових парламентських виборів, які пропонують організувати одночасно з виборами до місцевих органів влади 30 травня 2010, сьогодні оцінити досить складно. Надто сильно вони залежать від ситуативного збігу інтересів різних учасників політичного процесу.

Більш реальною на сьогоднішній момент здається ситуація, коли в країні може виникнути відразу кілька президентів. Це може відбутися в тому випадку, якщо Тимошенко вдасться скоротити 10% розрив з Януковичем у першому турі хоча б до 4% у другому турі. Тоді легітимність переможця цілком можна буде поставити під сумнів, звинувативши у фальсифікаціях. Такий сценарій розвитку подій не є фантастичним. По-перше, подібний досвід у Тимошенко вже є: за рік після парламентських виборів 2006 Тимошенко вдалося скоротити розрив між Партією регіонів і БЮТ під час позачергових парламентських виборів 2007 р. з 10% до 4%.

По-друге, у першому турі частину можливих голосів за Тимошенко відтягнули на себе Ющенко і Яценюк, а також технічні кандидати. За оцінками автора, у Тимошенко таким чином є резерв у 3,5-4,5 млн голосів, у той час як у Януковича – максимум 3 млн. голосів. Всі заяви Тимошенко сьогодні спрямовані саме на мобілізацію електорату, за її висловом, «демократичних сил» в західних областях України. І якщо їй це вдасться, то боротьба за президентське крісло може затягнутися і перебратися до судів. Недарма ще в грудні 2009 р. вибухнув скандал навколо голови Верховного адміністративного суду України (ВАСУ). Адже саме цей суд уповноважений розглядати справи про оскарження результатів виборів. Так, 22 грудня 2009 року закінчився термін повноважень призначеного Президентом на посаду голови ВАСУ, який відмовився складати свої повноваження до обрання нового голови. Однак, вже 23 грудня перший заступник голови ВАСУ призначив себе в.о. голови ВАСУ. Таким чином, на даний момент ВАСУ має дві голови, один з яких лояльний Тимошенко, а інший –Януковичу.

Не менш гостра боротьба йде між двома лідерами і за вплив у Центральній виборчій комісії (ЦВК). 19 січня один з членів ЦВК був звільнений з посади у зв’язку з досягненням ним граничного віку перебування на державній службі. В результаті цього залишилося чотирнадцять членів комісії, вісім з яких, за словами голови Комітету виборців України Олександра Черненка, лояльні Януковичу. І хоча Янукович має таким чином більшість членів ЦВК на своєму боці, інші шість членів все ще можуть заблокувати засідання. Розстановку сил може змінити обрання нового члена ЦВК. Однак, незважаючи на декілька спроб, БЮТ поки що не вдалося призначити лояльну їм людину на цей пост.

Іншим джерелом можливого звинувачення у фальсифікаціях виборів під час другого туру можуть стати, як це непарадоксально, неприйняті зміни до закону про вибори Президента. Як відомо, БЮТ намагається скасувати можливість голосування вдома без медичної довідки. 19 і 21 січня БЮТу не вдалося прийняти цей законопроект у Верховній Раді. Тим не менш, саме відсутність таких змін в законі може стати першим аргументом Тимошенко на користь фальсифікацій результатів другого туру.

РЕЗЮМЕ

Безумовно, другий тур президентських виборів 7 лютого буде набагато гострішим за перший. Вже зараз кандидати намагаються максимально дискредитувати один одного. Не виключено, що якість виборів у другому турі не буде такою же високою, як у першому. Тим не менше, як правильно помітили українські ЗМІ, не треба плутати якість виборів та якість вибору. Вибір, перед яким стоїть Україна сьогодні, – це не вибір між демократією та авторитаризмом, це вибір «меншого зла». В той час як Тимошенко тяжіє до авторитарного стилю правління і ручного управління економікою, Януковичем представляє інтереси великого капіталу, іншими словами олігархів.

Однак, ні той, ні інший не пропонують головного – відповідальності за слова і вчинки. Саме тому ці вибори не зможуть забезпечити стабільність в Україні. Більш того, вони призведуть до ще більшого протистояння між сходом і заходом, адже лозунги на кшталт «або мафія, або демократія» ні в якому разі не консолідують країну. Новий президент України, хто б ним не став, буде обраний в кращому випадку лише третиною населення. І з цієї причини він навряд чи може вважатися переможцем.

*Стаття вперше опублікована німецькою мовою в онлайн-журналі «Ukraine-Analysen» №67 (26.01.2010), стр. 2-4.

The Candidates for the Ukrainian Presidency

David Marples

TORONTO
The first round of the presidential elections in Ukraine on January 17 saw the current and former Prime Ministers ahead of the pack, and President Viktor Yushchenko back in fifth spot. Were these results a rejection of the 2004 Orange Revolution and what do they imply concerning the country’s future directions?

The results vindicated a variety of polls, all of which predicted them more or less correctly. Viktor Yanukovych, who was the defeated candidate in the final runoff in 2004, led with 35.49%, followed by Yulia Tymoshenko with 24.87%, and businessman Serhy Tihipko, a former campaign manager for Yanukovych in 2004, in third place with 13.05%. The two frontrunners now enter the second round on February 7, and have embarked on a frantic quest to gather votes from the supporters of the defeated candidates.

Both candidates are from what is technically Eastern Ukraine, and from traditionally rival industrial cities—Yanukovych from Donetsk, Tymoshenko from Dnipropetrovsk. Both have a Candidate of Sciences degree (roughly equivalent to a PhD) in Economics. However, here the similarity ends. Yanukovych, aged 59, is from a working class background and began his career as a mechanical engineer.

As a young man he was jailed for manslaughter, and arrested a second time for common assault. His academic career may not stand up to close scrutiny: all his degrees are questionable and he has “remade” his image since 2004, under the patronage of powerful Donetsk businessman, Rinat Akhmetov. His Regions Party claims to represent all interests of Ukraine, small business, and advocates better relations with Russia. Formerly close to former president Leonid Kuchma (who led Ukraine 1994-2004), the two split over Yanukovych’s policies, including his advocacy of Russian as a second state language in Ukraine.

Tymoshenko, aged 49, began a business career as manager of a video rental store, but made her name as President of United Energy Systems of Ukraine in 1995-97, a company that gained control over imported gas from Russia, which was then resold at vast profits, during which time she acquired the name “Gas Princess.” She was closely associated with disgraced former Prime Minister Pavlo Lazarenko, now serving time under house arrest in the United States for money laundering. She was also linked to Akhmetov, Kuchma, and other oligarchs.

Tymoshenko served briefly as Deputy Prime Minister for the fuel and energy sector during Yushchenko’s tenure as Prime Minister in 1999-2001, but was fired in January of the latter year, after President Kuchma found her policies too radical for his taste. She was arrested and jailed in February 2001 for smuggling gas and fabricating customs forms, but released shortly afterward. Around this same time she formed her eponymous parliamentary faction, the Yulia Tymoshenko Bloc.

Her finest hour was during the Orange Revolution, when she was arguably the most dynamic figure on the central square in Kyiv, coaxing and pressurizing Yushchenko to adopt a firmer position. He was more or less obliged to appoint her Prime Minister after his victory, but she lasted only nine months. Her second term in office since 2007 was a result of an Orange victory in the parliamentary elections of that year, prior to which she had managed to “steal” many deputies from Yushchenko’s “Our Ukraine” party.

Both final round contestants have spent millions of dollars on their campaigns. Yanukovych is popular in the east and south, Tymoshenko in the west and center. Both want to improve relations with Russia and maintain close ties with Europe. Tymoshenko has been ambivalent at best about NATO membership for Ukraine, whereas Yanukovych is a firm opponent, and believes that Ukraine should be neutral and nonaligned as it agreed after independence was proclaimed in 1991.

However, although there may be some personal animosity, it is less pronounced than that between Tymoshenko and Yushchenko, and there is no polarization of the country as in 2004. Moreover, although corruption remains a key problem in Ukraine, observers concur that the election was free and fair, and the results valid.

The new president will face two critical issues: overcoming the economic crisis, which includes persuading the IMF to release the last tranche of its $16.4 million loan; and mending relations with Russia, which never accepted the Yushchenko presidency. The Ukrainian leader reciprocated that sentiment. He took Georgia’s side in the August 2008 war, and pushed hard for Ukraine’s membership in NATO. But an overwhelming majority has rejected Yushchenko’s platforms.

Ukraine must now move on. A cynic might comment that it does not really matter which of the two frontrunners becomes president. Both have remained part of the ruling elite for many years; represent industrial power bases; and are clinically ruthless in pursuit of their goals.

Arguably, Tymoshenko has a slightly less tarnished past and she is still linked to the Orange Revolution. However, Yanukovych has a significant lead, and Tymoshenko needs to coax about 70% of those who voted for other candidates to jump to her camp to win. All her talent, charm, and powers of persuasion may not be enough.

This article appeared originally in the EDMONTON JOURNAL, 25 January 2010

Analysis of the 17 January Ukrainian Presidential Elections

Ivan Lozowy,
The Ukraine Insider

ITEM A.: THE ALSO-RANS

Following the first round of Ukraine’s presidential elections the stage is set for a huge battle between the political front-man for the Donetsk “clan” Viktor Yanukovych and Prime Minister Yulia Tymoshenko.

The results included one surprise, a surge by Serhiy Tyhipko:

Yanukovych – 35.32%
Tymoshenko – 25.05%
Tyhipko – 13.06%
Yatseniuk – 6.96%
Yushchenko – 5.45%
Symonenko – 3.55%
Lytvyn – 2.35%

Former parliamentary speaker Arseniy Yatseniuk posted a disappointing fourth place with close to 7 percent of the vote. Yatseniuk has tried putting a brave face on matters, but considering that he received massive media support from one of Ukraine’s richest oligarchs, Dmytro Firtash, his political career has been dealt a serious blow. According to government sources, Yatseniuk’s other backers included the oligarchs Viktor Pinchuk and Ihor Kolomoisky. As has happened before in other contexts, Russian experts hired to handle his campaign strategy failed miserably by trying to depict Yatseniuk, a bespectacled young man at times called “Kinder-surprise” (referring to a toy surprise in a chocolate egg treat) as a determined, tough leader and chose military as the overriding theme of his campaign. Shades of Dukakis riding a tank…

The current parliamentary speaker, Wolodymyr Lytvyn, was even more disappointed, his supporters now calling for a recount. Having bought up votes in order to squeeze into parliament with his eponymous block in 2007, Lytvyn is now left high and dry because he did not pass the crucial 3 percent mark, which is the threshold for making it into parliament.

As for Viktor Yushchenko, placing fifth and getting under five and a half percentage points surprised no one and serves as a fitting end to his detached, desultory and do-nothing presidency. True to form, however, Yushchenko personally seems blissfully unaware of the consequences of these elections much less the reasons for his stupefying downfall. He is off to create a new political force, mustering a dozen tiny political organizations from the national-democratic camp.

Tyhipko’s surprise showing in the first round was the result of an intense media campaign depicting him as a strong leader, a professional. He correspondingly benefited from the protest vote, though by less than expected, according to his own admission, and given the widespread dissatisfaction with the constantly-recurring same cast of characters in Ukraine’s political show.

Tyhipko is now cast as the “king-maker” and both Yanukovych and Tymoshenko are feverishly courting his support for the second round, due to be held February 7.

In his career Tyhipko has served many roles, starting out as Kolomoisky’s business partner, serving as Vice Prime Minister and Chairman of the National Bank under President Leonid Kuchma, flirting with the national-democratic camp and serving as Yanukovych’s presidential campaign chairman in 2004.

Tymoshenko’s campaign was fully aware of Tyhipko’s importance in chipping away at Yanukovych’s support in Ukraine eastern regions. She told her closest supporters a month before elections that Tyhipko would come in third place. But it is no secret that she sees Tyhipko as “too ambitious,” which was borne out by his refusal this week to agree to a prime-ministership under President Tymoshenko.

ITEM B.: TOO CLOSE FOR COMFORT

All the expected post-voting rhetoric aside, Yanukovych did worse than expected and, more importantly, worse than he had to in order to assure him a win in the second round. At first glance, a ten percent lead looks commanding, but the weaknesses are apparent on closer inspection.

Yanukovych’s problem is that the votes he received in the first round are close to the limit of the votes he can count on in a second round. His supporters are steadfast, but he has very little reach outside their circle. Many Ukrainians are appalled at the possibility of Yanukovych’s assuming the presidency, thereby elevating the
Donetsk “clan,” with its violent and bloody history, to the highest offices in the land. The Orange Revolution took place in 2004 largely as a result of the “fear factor” aroused by the specter of Yanukovych, who served two prison terms, coming to power in Ukraine (See The Ukraine Insider, Vol. 9, No. 4 from November 17, 2009). This factor will now mobilize votes against Yanukovych and, correspondingly, for Tymoshenko.

Yanukovych has traditionally relied on significant voting falsifications, as was revealed during elections in 2004 by the investigative journalist Wolodymyr Ariyev (http://zakrytazona.tv/ua/programs/zakrita zona/teksti/service/vibori- perezavantazhennya/).

Most importantly, Tymoshenko has the “court” advantage, i.e. she controls the Supreme Court of Ukraine through its Chairman, Vasyl Onopenko. If it suits Tymoshenko, Onopenko will decide that white is black and vice-versa, akin to the habits of the infamous Kyvalov (Serhiy Kyvalov, Chairman of the Central Election Commission in 2004,
known as “Kydalov,” or “The Cheater”). The first court to review election complaints, the Higher Administrative Court, is engaged in a tug-of-war between two of its members for the seat of the court’s Chairman, which holds the key to control over this court. Thus Yanukovych has staked out tents in all the strategic locations around
Kyiv in preparation for popular demonstrations which will be needed to pressure the courts.

As for Tymoshenko, she may still stumble before February 7. Apparently at her instigation, President Mikhail Saakashvili responded to a call for support, which culminated in the bizarre picture of hundreds of “international observers” from Georgia pouring into Donetsk the day before voting.

Vol. 10, No. 1
January 22, 2010

Post-Mortem on Yushchenko’s Presidency

By Myron Spolsky

The following comments were in response to an exchange of opinions on Facebook. They have been edited slightly. DRM

1. We should avoid stereotyping Ukrainians by nationality. By quirk of history they are here, are citizens and define this country. Xenophobia is then the next step. Thankfully, Ukraine is reasonably free of racism and anti-semitism (notwithstanding the efforts of certain elements of the Jewish community to paint a different picture, but that is a separate issue. Yanukovych is indeed Belarusian (but mostly Soviet thug), Tymoshenko is a Heinz 57 of Jewish, Armenian, Ukrainian, Tihipko is Ukrainian-Moldovan, etc, etc. Ultimately, the purity of one’s blood does not determine the effectiveness of the leader.
2. In 2004, Ukraine had a clearcut choice between the continuation of the thuggery and what appeared to be a downtrodden and wronged opposition, who appeared to have a programme (although, in the background, we knew that there was no real programme – more on this latter).
3. In fact, as the CPU leader often said, Yushchenko was no more and no less than the leader of a competing oligarchical grouping, or grouping of oligarchs, each with different plans. He himself led a small interest group consisting of family members and close friends with interests in land, banking and some natural resources. But he appeared to be more honest than Yanukovych,
4. Yushchenko lacked a written ideological position, a written strategic plan to implement his ideology, and hoped to rely on the “people” to implement this nebulous ideology….
5. Any effort by people within the election team to formalize the ideological basis and write an implementation plan were met with derision; the reaction to an strategic implementation plan was even less welcoming.
6. Yushchenko felt that it was sufficient to throw out a few slogans about Europeanization and the Euro-Atlantic defense shield, plus justice, to make the system change.
7. To suggest that Yushchenko appeared more honest may be an effort to be kind to him as his presidency ends – recall the defense of a minister caught in the first month of the presidency in a conflct of interest over the re-export of natural gas and crude oil and over a non-existing degree, the situation with Yushchenko’s son – and Yushchenko’s sense of entitlement which allowed his son to bring an expensive car into the country without paying duties for it, etc., etc., and several instances where his son was involved in “misunderstandings” with others.
8. Failure to return the constitution to its pre-December 2004 edition.
9. Failure to reform bureaucratic requirements (starting with the laws governing notarial requirements, corporations acts, etc.)
10. Failure to reform the police and prosecutor’s office
11. Failure to reform the entire justice system
12. Failure to reform the budgetting system and appropriations
13. The appointment of one of the most corrupt medical officers as minister of health, replacing a professional who wanted to reform the medical system
14. Failure to re-appoint Hrytsenko Minister of Defense and the appointment of Yekhanurov to the ministry.

Let’s examine what he really did:

1. Media: the media has become more russified than before 2004. And certainly the quality of the music played and the TV shows shown are lesser than those 5 years ago.
2. Much noise was made about Holodomor, the Kozak era, Trypillia, but no effort was made to educate in the public media and in the school system about the issues. None, zero. Some decree was occasionally signed asking the media to inform about these issues, but nothing was ever enforced.
3. Baturyn and other reconstructions: money was spent (wasted) on major projects, while other projects, less flamboyant, but no less important, were ignored. In many cases, funds were stolen, stalling projects (the Trypillian dig at Talne, Cherkaska oblast; Poltavske Zemstvo building, Crimean digs, etc.)
4. Other than the work conducted by Ivan Vakarchuk, nothing has occurred to Ukrainianize the school system.

Corruption:

1. In the days following the Supreme Court decision on the elections, Yushchenko’s people were already staking out land within Kyiv on which to start construction of their projects. Immediately following the inauguration, Yushchenko’s people were busy starting their construction projects and dealing with the Party of the Regions people to find compromises on questionable land plots.
2. The natural gas deal with Russia, 2006. Who’s pocket book benefited?
3. Yushchenko’s gubernatorial appointments all too often laundered away budgeted funds (and election campaign funds) into their personal projects. Yushchenko’s party’s election campaigns were badly financed not because of the lack of funds, but because the funds were being siphoned off by his governors. Despite reports from campaign workers directly to the president, nothing was done to change the situation.
4. Appointments: his best and most active supporters were swept away. In their places, corrupt cronies were appointed, often those who had served under Kuchma and who had been fired by Kuchma for corruption – if you were fired by Kuchma it meant that you had really stolen a great deal, so much that even Kuchma was embarrassed.

Work ethic and reality: meetings with the president went on endlessly, with Yushchenko expounding on either kozatstvo or holodomor. Bureaucrats were summoned to meetings, only to sit in the chambers for the whole day without result. Some, who had more panache, would send underlings to sit in the chambers waiting for the meeting. Yushchenko’s love of his flowers, bees and kovbasa making (reportedly) apparently took up part of his working day. Lack of desire to read: he signed documents without reading them, hence some inane appointments and awards. Inabiility to resolve direct issues: Gongadze case and his own poisonning. Bad judgement of people – if he knew that Tymoshenko was a criminal (and he certainly had full access to that information when he was PM), then why did he appoint her (twice). Why the deal in September 2005 with Yanukovych – he knew that his former nemesis would signed anything just to become Prime Minister.

В борговій ямі: економічні виклики для України в 2010 р.*

Kateryna Malyhina

В 2009 р. Україні не вдалося уникнути «жорсткої посадки». Серед країн СНД в Україні найбільше падіння промислового виробництва й найбільша інфляція. Жоден з макроекономічних показників, закладених у бюджет на цей рік, не підтвердився. Так, наприклад, уряд прогнозував ріст ВВП у 0,4%. За підсумками 2009 року, однак, спад ВВП очікується на рівні 15%. Навіть в умовах швидкого відновлення економіки та сталого зростання, Україні знадобиться не менше трьох років, щоб повернутися на рівень економічного розвитку до кризи.

У наступному році Міністерство фінансів України сподівається на 3% ріст ВВП. Звичайно, на тлі провального 2009 р. статистичні дані в наступному році будуть виглядати набагато гарніше і відповідно формально зростання економіки відбудеться. Питання тільки – наскільки воно реальне? 3% ріст ВВП – це майже 4 млрд. дол. Лише на погашення державного боргу в 2010 р. знадобитися 3 млрд. дол. (а разом з боргами приватного сектору 23-25 млрд. дол.). Це практично нівелює приплив коштів в економіку. Більше того, ситуація ще більше загостриться через те, що оплата за імпортований з Росії газ в 2010 р. зросте більш ніж в 1,5 рази й складе близько 9,5 млрд. дол. проти 5,5-6 млрд. дол. в 2009 р. Нарешті, цього року Україна так і не підвищила цін на газ для населення, як того вимагав МВФ. Якщо цього не буде зроблено в наступному році, то, по оцінках Секретаріату Президента, фіскальне навантаження в 2010 р. зросте ще на 1,3 млрд. дол.

Неборгових джерел фінансування видатків у наступному році буде так само мало, як і в цьому. За підсумками 2009 р. об’єм прямих іноземних інвестицій в Україну складе близько 4 млрд. дол. у порівнянні з 8 млрд. дол. у 2008 р. З урахуванням відтоку капіталу й курсової різниці цей показник взагалі становитиме біля 2 млрд. дол. З ряду причин навряд чи варто розраховувати на істотний ріст інвестицій в Україну і в 2010 р. По-перше, призупинення співробітництва із МВФ уже спричинило падіння рейтингів України й дало негативний сигнал для інвесторів. По-друге, скандал навколо приватизації Одеського припортового заводу (ОПЗ) зайвий раз підтвердив низький рівень захисту прав власності в Україні. В будь-якому випадку, одним з першочергових завдань нового президента і його команди має стати поліпшення інвестиційного клімату в Україні. На жаль, судячи з передвиборних програм, ні для Тимошенко, ні для Януковича це питання не є пріоритетним.

Вже другий рік поспіль уряд безуспішно намагається залучити кошти в бюджет за рахунок приватизації. В такий спосіб цього року було акумульовано менше 1 млрд. грн. або 10% від плану. Згідно із проектом бюджету на 2010 р., в результаті приватизації уряд планує отримати 10 млрд. грн. Якщо президентом України стане Ю. Тимошенко, не виключено, що спроби продати ОПЗ у наступному році знову відновляться. При Президентові Тимошенко, можливо, також відновиться процес “реприватизації” (тобто націоналізація з метою повторної приватизації). Тим паче, що про необхідність реприватизації «Рівнеазоту», який сьогодні належить опальному олігархові Д. Фірташу, прем’єр цього року вже заявила.

Основну частину доходів бюджету в Україні становить збір податків. Незважаючи на кризу, цей рік не був винятком. Більше того, вчасно виконувати бюджетний план Тимошенко вдавалося за рахунок значних авансових податкових платежів. При цьому заборгованість з відшкодування податку на додану вартість на початок 2010 року складе 20 млрд грн., що майже у 1,5 рази більше ніж на початок 2009 р. Найбільший платіж по відшкодуванню ПДВ цього року був перерахований НАК «Нафтогаз України» (4,1 млрд. грн), що дало можливість уряду розрахуватися за серпневі поставки газу. У зв’язку із трикратним підвищенням акцизного збору (до 6 млрд. грн) впало виробництво підакцизних товарів, і зросла тінізація цього сектору. За офіційними даними біля третини, а за неофіційними – більше половини економіки перебуває сьогодні в тіні. При подібній податковій практиці наступного року цей показник виросте ще більше.
Реальним джерелом доходів у наступному році може стати зростання виробництва в експортно-орієнтованих галузях. Найбільш вірогідно, що Україна почне виходити з кризи не завдяки власній антикризовій програмі, а за рахунок відновлення світової економіки і як результат росту світових цін на традиційні статті українського експорту (метали, хімічна продукція, сільськогосподарські продукти). Однак, через високі імпортні ціни на газ українські товари можуть стати неконкурентоспроможними. Тому слід очікувати ще більшого збільшення фіскального навантаження й/або стримування ревальвації гривні.

За даними Renaіssance Capіtal, загальний обсяг прямого й гарантованого боргу, який уряд мав погасити в 2009 році, складав 6 млрд. дол., тоді як заплановані бюджетні доходи становили 30 млрд. дол., а нові запозичення -11 млрд. дол. Таким чином, кожна п’ята гривня доходів згідно з бюджетом повинна була піти на погашення державного боргу. При цьому закладені в бюджет витрати по обслуговуванню й погашенню державного боргу в 2009 р. перевищують аналогічні витрати в 2008 р. у чотири рази.

Станом на 31 жовтня 2009 р. загальний державний борг України виріс з початку року на 10,56 млрд. дол. і склав 35 млрд. дол. (23 млрд. зовнішнього й 12 млрд. внутрішнього державного боргу). Нарощування боргового навантаження пояснюється одержанням траншів МВФ й активною грошовою емісією. При цьому, темпи нарощування внутрішнього боргу (приріст 6 млрд. дол.) випереджають аналогічний показник для зовнішнього (4 млрд. дол.). В листопаді обсяг внутрішнього боргу виріс ще як мінімум на 2 млрд. дол., після того як уряд надав державні гарантії по зовнішніх залученнях НАК «Нафтогаз України», що дозволило останньому реструктурувати свої борги.
До 23 млрд. дол. зовнішнього державного боргу слід додати ще близько 75 млрд. дол. боргу корпоративного. Таким чином, валовий зовнішній борг України в 2009 р. приблизно залишився на рівні 2008 р. – біля 100 млрд. дол. При цьому скорочення зовнішнього приватного боргу відшкодувалося нарощуванням боргу державного. При номінальному ВВП України близько 118-124 млрд. дол. зовнішнє боргове навантаження явно перевищує критичну позначку в 60% ВВП. Якщо врахувати, що цього року Україні необхідно було повернути близько 28 млрд. дол., а реальна сума повернення склала всього близько 10 млрд. дол., то розплачуватися за борги Україні доведеться, щонайменше, десятиліття.

У випадку перемоги на президентських виборах Ю. Тимошенко продовжитися її політика ручного керування економікою й хаотичного запозичення грошей. Швидше за все, гроші на сплату за газ Росії в 2010 р. будуть знаходитися так само спонтанно, як цього року. Не виключене також, що будуть підписані нові доповнення до газових контрактів, що скасують перехід на авансову систему розрахунків у випадку несвоєчасної оплати. У якості умови підписання може стати участь Росії в реформуванні української газотранспортної системи або продовження оренди бази російського Чорноморського флоту в Севастополі. Власне, поки ще невідомо на яких умовах були підписані доповнення до контрактів від 24 листопада, що відмінили майже 7 млрд. дол. штрафів за недобір газу цього року.

Якщо президентом стане В. Янукович, то можливо, він матиме вищий кредит довіри з боку міжнародних інституцій та інвесторів. Однак, чи зможе він вести іншу політику в умовах рецесії, ніж зараз Тимошенко, питання спірне. На проведення необхідних структурних реформ Президент Янукович навряд чи зважитися. Жорстка опозиція під керівництвом Тимошенко не дасть забути Януковичу про свої соціальні обіцянки, які явно домінують у його передвиборній програмі. Крім цього, серед населення сьогодні високий попит на “лівих” політиків.

Таким чином, розраховувати на вихід країни з економічної кризи вже в наступному році не доводитися. Через виборчий процес в Україні весь перший квартал 2010 р. буде для економіки фактично втраченим. Безумовними викликами економіки в наступному році стануть фінансування бюджету, своєчасна оплата за газ Росії й погашення заборгованості.

* Стаття вперше опублікована німецькою мовою в онлайн-журналі «Ukraine-Analysen» №66 (8.12.2009), стр. 13-15.

Катерина Малигіна (Kateryna Malyhina), аспірант Науково-дослідного центру Східної Європи при Бременському університеті (Forschungsstelle Osteuropa an der Universität Bremen) та вільний співробітник онлайн-журналу «Ukraine-Analysen».

Yanukovych would win second round if held today

Interfax-Ukraine, 15 Dec 09
Fifty percent of voters are ready to support presidential candidate and Regions Party leader Victor Yanukovych in the run-off of the presidential election in Ukraine, according to a survey entitled “The Electoral Expectations of Ukrainian Citizens.”

Director of the Social Perspective Center for Public and Information technologies Ihor Burov presented the results of the survey at the Interfax-Ukraine news agency on Dec. 16.

According to the survey, Yanukovych could hope for support from 50.3% of respondents, while only 38.2% are ready to vote for his nearest opponent, Prime Minister Yulia Tymoshenko.

Among those who are ready to go to the polls on Jan. 17, some 31.5% of Ukrainians are planning to vote for Yanukovych, 20.3% for Tymoshenko, 6.3% for Strong Ukraine leader Sergey Tigipko, 5.9% for Front for Change leader Arseniy Yatseniuk, 5.3% for Parliament Speaker Volodymyr Lytvyn, 4.2% for Communist Party leader Petro Symonenko, and 3.2% for incumbent President Viktor Yuschenko.

Some 6.1% of respondents are planning to vote against all presidential candidates, and 9.3% of those who will definitely vote were undecided.

Commenting on the possible voter turnout in the first round, Burov said: “There will be over a half [of voters], but no more than 60%.”

The survey was conducted in all regions of Ukraine, Crimea and in the cities of Kyiv and Sevastopol on December 1-10, 2009. A total of 2,100 respondents participated in the survey. The poll’s margin of error does not exceed 2.3%.

The election of the Ukrainian president is scheduled for Jan. 17, 2010.

Yanukovych would win second round if vote held this week

Interfax-Ukraine, 15 Dec 09
Fifty percent of voters are ready to support presidential candidate and Regions Party leader Victor Yanukovych in the run-off of the presidential election in Ukraine, according to a survey entitled “The Electoral Expectations of Ukrainian Citizens.”

Director of the Social Perspective Center for Public and Information technologies Ihor Burov presented the results of the survey at the Interfax-Ukraine news agency on Dec. 16.

According to the survey, Yanukovych could hope for support from 50.3% of respondents, while only 38.2% are ready to vote for his nearest opponent, Prime Minister Yulia Tymoshenko.

Among those who are ready to go to the polls on Jan. 17, some 31.5% of Ukrainians are planning to vote for Yanukovych, 20.3% for Tymoshenko, 6.3% for Strong Ukraine leader Sergey Tigipko, 5.9% for Front for Change leader Arseniy Yatseniuk, 5.3% for Parliament Speaker Volodymyr Lytvyn, 4.2% for Communist Party leader Petro Symonenko, and 3.2% for incumbent President Viktor Yuschenko.

Some 6.1% of respondents are planning to vote against all presidential candidates, and 9.3% of those who will definitely vote were undecided.

Commenting on the possible voter turnout in the first round, Burov said: “There will be over a half [of voters], but no more than 60%.”

The survey was conducted in all regions of Ukraine, Crimea and in the cities of Kyiv and Sevastopol on December 1-10, 2009. A total of 2,100 respondents participated in the survey. The poll’s margin of error does not exceed 2.3%.

The election of the Ukrainian president is scheduled for Jan. 17, 2010.

EU admonishes Ukraine for lack of reforms

David Marples

It was billed as a pivotal moment in Ukraine’s integration into Europe, a December 4 summit between the country and the European Union in Kyiv, ending with the long anticipated signing of an association agreement. It didn’t happen. Instead, the EU leaders criticized Ukraine for its lack of progress in reforms, withheld a substantial loan and postponed any free trade and accession agreements for the foreseeable future.

At the summit, President Viktor Yushchenko asked for “political understanding” from the EU, maintaining that the delay in signing the association agreement was a result of weariness over further expansion and the consequences of the world recession. He also stated that the Ukrainian government had failed to meet its obligations with “international financial institutions” and parliament had failed to pass various laws.

However, he added, if elected, the integration process would continue and he is the only candidate entering the January 17 presidential elections firmly committed to Ukraine’s eventual acceptance in the EU. All the problems, he assured his audience “are temporary.”

One senses the complete disillusionment of the European leaders with Ukraine, and particularly Yushchenko. European Commission President, Jose Manuel Barroso told the Ukrainian president that reforms were needed, and that bold words were not being followed up with appropriate actions. He urged Ukraine’s leaders to end their perpetual bickering and work together.

Swedish Prime Minister Fredrik Reinfeldt, whose country is the current president of the European Union, expressed his desire for Ukraine’s president, government, and parliament to make a joint effort to reform the economy and the energy industry. At the heart of the EU’s concern is the secure supply of Russian gas, in transit through Ukraine.

Yushchenko’s self-appraisal seems misguided. More than any other figure, he has not only failed to address current problems, but also undermined the efforts of his Prime Minister, Yulia Tymoshenko, to introduce reforms.

Tymoshenko not only averted another gas crisis as a result of a meeting with Russian Prime Minister Vladimir Putin, but also removed the corrupt intermediary RosUkraineEnergo (Russian-Ukrainian Energy) from the equation. However, the president cannot work with her and has frequently preferred to collaborate with his former rival, Regions Party leader Viktor Yanukovych, against his Prime Minister.

Ukraine’s economic standing today has fallen to an all-time low. Fitch Investors’ Service, for example, has reduced its ranking to B-, six levels below the investment grade. According to Bloomberg.com, Ukraine is the world’s second-least credit worthy country. The currency is in a tailspin, and both the IMF and EU have suspended credit tranches that are badly needed to offset the effects of the recession.

The vast majority of Ukrainian residents put the blame on Yushchenko for current problems. Society is polarized between ostentatiously rich entrepreneurs and a majority that is barely subsisting. Virtually all the oligarchs of 2004 are still present. For example, Viktor Pinchuk, the son-in-law of former president Leonid Kuchma—whose corrupt and secretive leadership was partly responsible for the Orange Revolution—recently consolidated six Ukrainian television companies into a single holding.

Yushchenko is reported to earn about US$5,000 per month. But a year after his election his son Andrey, aged 19, was driving a BMW valued at almost US$200,000, the only such car in Kyiv according to the newspaper Ukrains’ka Pravda. Such stories suggest that the president was not sincere about ending corruption in Ukraine.

Earlier this year, however, Yushchenko presented a list of his accomplishments as president: the creation of a democratic state with a free media, and serious pretensions to join the EU and NATO. In reality, as the electorate perceives, these achievements are undermined by negative acts and extraordinary pettiness toward those considered his rivals.

One should add that Yushchenko’s enemies, chief among which are the leaders of Russia, have deliberately tarnished his image. But the Russians did not need to invent much.

Ironically, the Europeans prefer to deal with Belarus’s authoritarian leader Alyaksandr Lukashenka, once the pariah of the continent who ruled what one US strategist called “an outpost of tyranny.” Belarus is less corrupt and politically more stable than Ukraine, partly because the country lacks an effective opposition. But it does not flatter to deceive.

Where does this leave Ukraine?

First, no agreements with the Europeans will be ratified until after the presidential elections. The EU will then take stock with the new president—likely either Tymoshenko or Yanukovych. Like Russia, they are waiting for Yushchenko to leave office.

Second, Ukraine’s political elite seems as firmly entrenched as the Communist Party once was. That fact is hardly surprising given that it took advantage of the collapse of the USSR to take over Ukraine’s economic assets, especially steel. Only a united leadership can end this hegemony, and the realistic solution would be to nationalize the major industrial companies.

Third, it seems self-evident that Ukraine has to determine its own economic and political path, one that is not dictated by the IMF, Russia, or the European Union. Its leaders might heed the advice of the Swedish Prime Minister and focus on cooperation rather than squabbling. The impasse of the past five years cannot be repeated.

(First published in the Edmonton Journal, (December 2009)

Ukraine Presidential Election Standings, Oct 09

Standings according to the most recent poll of the Razumkov Centre:

http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=91

Yanukovych–28.9%
Tymoshenko–20.3
Difficult to decide–13.6%
Yatsenyuk–8.2%
Against all–8.2%
Yushchenko–4.9%
Symonenko–4.5%
Lytvyn–3/3%

In a potential second round between Viktor Yanukovych and Yulia Tymoshenko:

http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=93

Yanukovych–40.5%
Tymoshenko–33.3%
Against both–17.7%

Polls will be updated as they are made available.

DRM
24 November 2009

Shades of Grey Shroud Orange Anniversary

David Marples

Saturday, November 21, marked five years since the start of the Orange Revolution that saw protesters mass in the streets of Kyiv to protest a flawed vote in the second round of the presidential elections that favored incumbent Prime Minister, Viktor Yanukovych. After a series of events and the intrusion of the Constitutional Court, that round was re-run and challenger Viktor Yushchenko was elected president of Ukraine. He formed a coalition of Orange forces that included his Prime Minister Yulia Tymoshenko and Speaker of Parliament, Oleksandr Moroz.

Five years on and into another election campaign, the Orange camp is in a sorry mess. Moroz has left. Although Tymoshenko is in her second term as Prime Minister, she faces a large opposition in parliament and feuds constantly with the president. She is running against Yushchenko for the presidency in January 2010. Yanukovych, leader of the Regions Party, is back once again, intent on sabotaging the Tymoshenko campaign as well as opposing fiscal measures to deal with the recession.

Very little makes sense in Ukrainian politics, which are so intricate, corrupt, and mutable that few can unravel events to make a pertinent analysis.

Recently, for example, the International Monetary Fund, which last year provided a loan of $16.4 billion to help Ukraine, withheld a tranche of $3.8 billion. The reason was that the president and the parliamentary opposition (Yanukovych) backed a rise in minimum wages of 20% next year, thus contravening IMF conditions for continuing the loans. Perhaps they acted from humanitarian motives, but more likely they simply wished to undermine the position of the Prime Minister.

The president has also vetoed a law that would have provided about $125 million to combat H1N1 in Ukraine, which recently reached epidemic proportions with 189 deaths. There is little logic to him agreeing to wage increases but ignoring the flu virus.

One of the ironies of the president’s approval of the pay rises is that Yushchenko is known as a fiscal conservative, who lambasted Tymoshenko’s 2009 budget for its free-spending profligacy. Rumors in Kyiv now suggest that the president’s office would like to secure the release of former Prime Minister Pavlo Lazarenko, currently under arrest in the United States for money laundering. The reason is that his return to Ukraine would undermine the position of his former Deputy PM, Tymoshenko, then known as the ‘gas princess’ in an era of runaway corruption.

Tymoshenko for her part has campaigned hard to improve her position. Without doubt she has spent the most money—according to Yushchenko she has exploited the office of Prime Minister to finance her campaign. This week she met with Russian Prime Minister Vladimir Putin in Yalta and secured an agreement on gas prices in 2010, which would mean that Ukraine would not be penalized for purchasing less gas than agreed. This was a major coup given the interruptions to gas supplies to Europe last year as a result of a Russian-Ukrainian impasse. It also signals to voters that under a Tymoshenko presidency, relations with Russia would improve dramatically.

At the same time, Yushchenko hosted Georgian president, Mikheil Saakashvili in Kyiv. According to the Ukrainian media, Tymoshenko and Putin enjoyed a few jokes at the expense of the two chief leaders of the color revolutions of the early 21st century. Russia has accused Ukraine’s president of supporting the Georgians in the August 2008 conflict.

Polls suggest that Tymoshenko is catching up with Yanukovych as the election’s frontrunner. A poll conducted by Ukrainian Project System on November 12, indicated that Yanukovych has the backing of 21.4% of voters to her 18.1%. Arseny Yatseniuk, in third place, has only 8% and is no longer a serious contender.

The most recent poll of the Razumkov Centre on a potential runoff between Tymoshenko and Yanukovych suggests that it would be a very close call. Tymoshenko would win easily in Western Ukraine, by a lesser margin in the Centre, and Yanukovych is well ahead in the south and east.

The choice for voters seems rather stark. Yanukovych is still the arch apparatchik, fumbling and inarticulate, and bankrolled by Ukraine’s main oligarch Rinat Akhmetov. The Western media describe him as pro-Russian, but he is essentially a tool of eastern oligarchs, people who wish to maintain their influence and power over resources and industry. There is no question that Prime Minister poses a threat to such forces.

Tymoshenko, on the other hand, is a ruthless politician with few clearly delineated principles other than her own advancement and power. In her first period as Prime Minister in 2005—it lasted only 9 months—she alienated most of her Cabinet. In the second, she has struggled to deal with the economic crisis. IMF funds have cushioned the blow, but the Ukrainian economy shrank by almost 16% in the third quarter of 2009. The steel industry will take years to recover from a dramatic drop in trade abroad.

The next president will not only need to introduce radical economic measures, he/she will need to work with Parliament. To date, the failure to form a workable coalition in the legislature, added to unseemly squabbles between the main leaders, has resulted in deadlock. In 2004, Yushchenko was the outsider, a potential candidate to end the rampant corruption in Ukraine and make a new beginning. In 2010 voters face a bleaker choice and the alternatives seems less clear-cut.

(Edmonton Journal, 23 November 2009)