Russian Duma’s Discussion of Second World War Revisionism in the Near Abroad States

June 23, 2009

By Ilya Khineiko

In Russia as well in other post-Soviet states, history, particularly the history of the Second World War, is not merely a matter of academic debate. Politicians from the highest echelons of power often find it instrumental to dwell on controversial historical issues. Last October, in a letter sent to the Ukrainian President Viktor Yushchenko, his Russian counterpart Dmitry Medvedev weighed in on the proper interpretation of the Ukrainian Famine, the Holodomor. In December 2008, the Russian parliament decided to move in a similar direction, creating a working group to draft a new law against the rehabilitation of Nazism and Nazi collaborators in the post-Soviet states. Chaired by deputy head of the Duma’s Committee for CIS Affairs, Konstantin Zatulin, the group produced a legislative draft proposal with a lengthy title “On the countermeasures against the rehabilitation of Nazi criminals and their facilitators in the new independent states on the territory of the former Soviet Union.” It was published by the pro-government news agency Regnum on 20 April 2009 (full Russian text is available here: http://www.regnum.ru/news/1153517.html).

Probably the most striking feature of the bill is the issue of jurisdiction as it explicitly targets Russia’s neighbors. While the notion of universal jurisdiction has gained ground in the past decade, an attempt to direct domestic legislation against a specific set of countries represents a novel approach to international law. Furthermore, according to a Russian legal expert quoted in the Moscow Times, the proposed legislation would violate the Russian Criminal Code as it “only allows penalties for crimes committed in Russia.”

However, even the stated intention to focus on all former Soviet republics is somewhat misleading. In an interview with Radio Liberty, Konstantin Zatulin singled out Latvia, Estonia, and Ukraine where “the attempts to rehabilitate Nazi criminals and their facilitators… have become a matter of state policy”. He admitted that any similar actions in other, more remote, countries, such as Australia for example, would be of no concern to the bill’s authors. According to Radio Liberty, many Verkhovna Rada deputies are convinced that the bill is directed primarily against Ukraine. This comes as no surprise as Zatulin’s troubled relationship with Ukrainian authorities is well known. In July 2008 he was denied entry into Ukraine. Ukrainian Security Chief Valentyn Nalyvaychenko later explained that Zatulin had violated a Ukrainian law on the status of a foreigner during a previous visit to Ukraine when he made statements regarding the country’s territorial integrity.

The reaction of Ukrainian parliamentarians has been uniformly negative. Yuri Kostenko from Our Ukraine sharply criticized the bill, saying that it would turn Russia into a new “gendarme of Europe.” Even members of the ostensibly pro-Russian Party of Regions were not impressed. According to Valery Konovalyuk, as far as the international law is concerned, such legislative initiative does not represent a sound approach. In the context of Russian-Ukrainian relations, the bill can be considered a response to the draft law against Holodomor denial that President Viktor Yushchenko submitted to the Verkhovna Rada in December 2008. Although the Ukrainian bill does not attempt to prosecute people outside Ukraine, it proposes to imprison those who deny the genocidal character of the Holodomor against the Ukrainian people, an interpretation vigorously contested by Russia’s authorities and most Russian historians.

Perhaps the most ambiguous and controversial aspect of the new legislation is its definition of what constitutes a rehabilitation of Nazism and who should be deemed Nazi facilitators. The draft states that a Nazi facilitator (posobnik) is someone who served in or collaborated with the German occupation administration on the territory of the USSR voluntarily or as a result of mobilization (sic! – I.Kh.). Rehabilitation of Nazism is defined as “any actions aimed at… the reinstatement of rights, glorification, [as well as any attempts] to restore reputation of Nazi criminals and facilitators and their organizations by bestowing them with benefits, state or societal awards and to deny Nazi genocide and crimes against humanity”. This incredibly vague definition leaves a lot of room for interpretation, and obfuscates the true intentions of the bill’s authors, namely to criminalize any opinion that questions the role of the USSR in the Second World War. According to Konstantin Zatulin, “There were no third forces in the Second World War. The logic of war compelled people either to side with Nazi Germany and then start shooting at Soviet soldiers or to choose the side of the anti-Hitler coalition.” Zatulin’s definition does not differ substantially from the old Soviet line that equated anti-Soviet resistance with Nazi collaborationism. That the struggle against alleged ‘rehabilitation of Nazism’ is being used to defend the Soviet past and its remaining symbols is revealed in Zatulin’s statement made in early April. In an interview with the Russian news agency RIA-Novosti, he called the dismantling of the statue of the Soviet Soldier in the city of Stryj in Lviv oblast an outrageous act and promised to accelerate work on the appropriate legislation.

While the draft bill purports to target equally Russian citizens and citizens of other post-Soviet states, it is unlikely that the legislation would be ever applied against the rise of pro-Nazi sentiment in Russia itself. In an ironic twist of events, a few days after the bill’s publication, fans of the Russian soccer club Spartak Moscow unveiled a banner commemorating the anniversary of Hitler’s birthday during a game in the Russian Premier League. Understandably, such an act caused outrage among the Russian public and was roundly condemned. However, a Duma representative, Gennady Gudkov, stated that the perpetrators could only be fined under the current legislation, being seemingly unaware of the proposed bill that seeks to criminalize precisely such actions. Indeed, should this bill be adopted, its main brunt will likely be directed not at individuals but at ‘hostile’ states. As such it will just serve as another weapon in the growing conflict between Russia and Ukraine, in which history is just another battlefield.


Stasiuk-Cambridge Lecture 2009

June 10, 2009

четвер, 05 березня 2009 p., 15:53 GMT 17:53 за Києвом

Світлана Пиркало
Бі-Бі-Сі, Кембридж

ЄС, Україна, Росія і політ-ігрища: О. Пристайко
В славетному британському університеті Кембридж пройшла щорічна лекція імені Стасюка, присвячена Україні.

Це вже всьоме викладачі, студенти й експерти збираються, щоб послухати доповідь про сучасну Україну та її місце в світі.

Ці лекції організовує відділення українських студій, яке також пропонує студентам і викладачам уроки української мови, перегляд українських фільмів і взагалі знайомство з українською культурою.

Цього разу доповідачем на лекції Стасюка була Олена Пристайко, дослідниця брюссельського центру “ЄС-Росія”.

Пані Пристайко, яка займається питаннями спільної політики ЄС і Росії відносно їхніх сусідів, включаючи Україну, а також питаннями взаємин ЄС з Росією, заторкнула ці проблеми і намагалася спрогнозувати подальші стосунки в цьому трикутнику, і згодом повторила для Бі-Бі-Сі основні тези своєї доповіді.

Бі-Бі-Сі: Ви прочитали щорічну лекцію на тему стосунків Росії та ЄС і їхнього майбутнього. Як ви бачите ці стосунки?

Олена Пристайко: Під час своєї доповіді я намагалася намалювати картину того, де ці сторони знаходяться. Звичайно, події 2008-2009 року негативно вплинули на ці відносини. І події в Грузії, і “газова війна”, а також важкі наслідки для економіки України і Росії, фінансова криза не роблять відносини у цьому трикутнику більш позитивними.

Бі-Бі-Сі: Тобто попри підписані угоди між Україною та ЄС і попри декларації гарних намірів протягом останніх кількох років стосунки у цьому трикутнику погіршуються?

Олена Пристайко: Вони стають складнішими, оці події останнього року руйнують довіру один до одного. А довіра в сучасному світі, напевно, важливіша, ніж усі підписані папери. Саме в цьому проблема. І Україна, і Росія зараз у процесі переговорів з ЄС. Події 2008 року не роблять ці переговори легшими. Чи погіршуються стосунки в трикутнику? Я б не сказала. Але вони ускладнюються. Все більше факторів впливають на ці відносини. Щоб виправити цю ситуацію, напевно, усі три сторони мають зробити кроки.

Бі-Бі-Сі: Що робити Україні?

Олена Пристайко: Перш за все, завдання для України – це внутрішня стабілізація, знаходження внутрішнього консенсусу з тих питань, з яких зараз є розходження. Треба розпочинати реформи. Можливо, криза і є тим моментом, коли треба розпочинати ці реформи. Я думаю, завдання України – перш за все внутрішня робота, реформування і подолання внутрішніх розбіжностей, які насправді не такі вже й великі, щоб так сильно боротися один з одним. Можливо, там і розбіжностей особливих немає. В цьому поблема українського політичного середовища – там насправді немає серйозних політичних розбіжностей. Проблеми НАТО, мови, на мій погляд, роздуті. Це не ті проблеми, на яких потрібно зараз сфокусовуватися суспільству, яке за останні 2 місяці вже втратило 30-40% своєї економіки. Основною темою, на якій мають сфокусуватися не лише політики, а й суспільство – це подолання оцих внутрішніх криз, пов’язаних і з економікою, і з перебудовою. Адже Україна і досі у процесі побудови політичної системи, конституційний процес незавершений, і саме на цьому, а не на персональних чварах, суспільство має консолідуватися.

Бі-Бі-Сі: То чи можна на оцьому зруйнованому кризою просторі побудувати щось нове?

Олена Пристайко: Ящо не зараз, то коли? Я думаю, що вже настав цей момент. Інша річ – українське суспільство втратило довіру до своїх керманичів. Це справді велика проблема. Поки що важко сказати, якими будуть результати президентських виборів 2010 року. Можливо, цей період кризи знищить рейтинг теперішніх сил, вони вже втрачають. Я знаю, що Тимошенко за останній місяць втратила 15% довіри населення. Можливо, це і є шанс для того, щоб з’явилися нові обличчя і нова надія.

Бі-Бі-Сі: У своїй доповіді ви поклали відповідальність за те, що немає нових українських облич, на пропорційну систему виборів. Ви вважаєте, що повернення до змішаної системи виборів, коли половина парламенту обиратиметься за партійною приналежністю, а інша половина за мажоритарним принципом, могла б стати виходом?

Олена Пристайко: Це обговорюється в українському суспільстві лише як один з варіантів виходу. Але пропорційна система виборів в Україні зараз недобудована, оскільки списки політичних партій, які йдуть у парламент є закритими. Тому громадяни голосують всліпу, вони бачать лише лідера цієї партії. Ми вже зараз є свідками того, що в парламент прийшли люди, які не заслуговують довіри, однак через вади виборчої системи вони туди проходять. Україна має зробити свій вибір – чи буде це повернення до змішаної системи, чи щось інше, але потрібно зробити таку виборчу систему, яка б відповідала не інтересам політичних партій, а інтересам громадян, які мають знати, за кого вони голосують, щоб знати потім з кого спитати. Тобто має бути побудований нормальний двосторонній зв’язок, щоб політичні сили відповідали за свої дії.

Бі-Бі-Сі: Ви вважаєте, що чисто президентська форма правління в Україні вже відійшла у минуле?

Олена Пристайко: Немає чітко встановлених аксіом, які б казали, що ця ситема гарна для України, а інша – ні. У відході від президентської системи бачили запобіжний засіб, але це не означає, що президентська система погана як така. Є ж країни у світі, де вона працює. Але потрібні запобіжні механізми, які б захищали цю систему від еволюції до більш авторитарних форм.

Бі-Бі-Сі: Тобто як у США, де є конгрес і сенат, які можуть поставити питання про відповідальність президента?

Олена Пристайко: Звичайно. У світі не існує ідеальної політичної ситеми. Кожна країна проходить свій шлях, щоб знайти ту політичну систему, яка є оптимальною для цієї країни. На жаль, і Україна має пройти через це, і саме у період економічної кризи.

Бі-Бі-Сі: Ви говорили про те, що Росія діє всупереч своїм власним інтересам. Чому так, і що це означає для України?

Олена Пристайко: Це не означає нічого гарного не лише для України, а перш за все для стабільності на європейському континенті. Росія не демонструє приклад поведінки міжнародного актора, який відповідає за свої вчинки. Вона так діяла і у війні в Грузії, і у “газовій війні”, коли Росія перш за все діяла проти власних інтересів. У Грузії вона втратила обличчя держави…

Бі-Бі-Сі: Не тільки обличчя, але й гроші, оскільки акції російських компаній попадали, кредитні рейтинги Росії також були знижені. Чому ж було прийнято таке рішення?

Олена Пристайко: Я не знаю, чи сама Росія може відповісти на це питання. Чому вони діють проти власних інтересів? Можливо, річ у політичній системі Росії, у втраті політичного зв’язку з громадянами, іншими ланками суспільства, включаючи бізнес, неурядовий сектор. Можливо, влада надто зосереджена в одних руках в Росії. І немає сил, які можуть спитати у центру влади, чому він діє проти інтересів країни. Тому, можливо, що і для Росії криза є рушієм до політичної трансформації.

Бі-Бі-Сі: Коли в Україні почала поширюватися інформація про політичну структуру Заходу, про вільний ринок під час горбачовських реформ, була дуже сильна думка суспільства, що ринок сам себе виправить, що ринок – найкраща відповідь для всього. Зараз у світі величезна фінансова криза, і багато-хто запитує, чи цей ринок такий вже саморегульований? Чи у цьому регіоні ринок насправді грає роль, чи політичні й економічні труднощі пояснюються зовсім іншими чинниками?

Олена Пристайко: Зараз експерти запитують себе: чи це провина вільного ринку, тобто системи як такої, чи це провина людей, які керували системою? Чи потрібно нам через цю кризу відмовлятися від ринкових мехінізмів і принципів? Я так не думаю. Це буде найгіршим виходом. Людям дійсно потрібно провести роботу над помилками, і розібратися, чому це сталося. Я думаю, це все ж людський фактор. Дійсно, криза показала вади ринкової економіки.

Бі-Бі-Сі: Здавалося б, між Україною і Росією багато торгівельних зв’язків, їм вигідніше було б і далі торгувати, але ми цього не бачимо. Українська економіка дуже залежить від експорту до Росії. Чому замість того, щоб взаємовигідно торгувати, між Україною і Росією виникають такі конфлікти, які шкодять обом країнам?

Олена Пристайко: Все ж основним торгівельним партнером України є Європейський Союз, який в економічних стосутках виступає як єдине ціле. Ситуація з Росією дійсно прикра. Ми бачимо надмірну залежність економічних зв’язків від політичної ситуації і політичних ігрищ між Україною та Росією. Я думаю, здоровий глузд і намагання вижити у сучасних складних умовах переможуть політичні негаразди.

Бі-Бі-Сі: Яка угода з тих, що існують між Україною і ЄС, на вашу думку, дала б більше стимулів Україні для розвитку і водночас заспокоїла ЄС, який досі нервує після останнього розширення і не певен, що йому робити далі?

Олена Пристайко: Питання перспективи членства в ЄС насправді є ключовим у стосунках ЄС і України. На сьогодні сторони у цьому процесі переговорів прийшли до висновку, що вони будуть укладати угоду про асоціацію. Однак ця угода не означає, що Україні буде надана перспектива членства. Проте вона і не заперечує цієї можливості. Сьогодні справді, обидві сторони мають свої проблеми у питанні інтеграції України до ЄС. ЄС просто не готовий до прийняття України, а Україна не готова до інтегрування до ЄС через внутрішні негаразди. Угода, що найбільше б відповідала національним інтересам, – це угода, яка б найбільше допомагала Україні у внутрішній трансформації. Як вона буде називатися – вже питання другорядне.